Руїна

Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина

антипольського напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою .

Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван

Ковалевський , якого Б. Хмельницький призначив опікуном . Досить

близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро

Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко . Насамперед

новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки з

Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання

північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи

дипломатмчних стосунків , заборону воєводам втручуватись у

внутрішні справи країни . Все це було оформлено в так

званних Жердевських статтях . На той час князь Трубецький

повертається на Україну з новим військом . До нього вирушає

посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не приймає .

В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де

Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою

російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій

приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана

Хмельницького , а саме Переяславську угоду 1654 року .

Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та

доповнені , в них було проведено принцип повного підкорення

України Москві , а митрополита Київського – Московському

патріархату ( про це в редакції 1654 року не було наіть

згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року російські

залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам

заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без

дозволу московського царя . Не дозволялось без згоди з

Москвою обирати та звільняти старшину та полковників . Гетьман

після обрання повинен був їхати на поклон до російського

самодержця . Козацькі залоги повинні вийти з Білої Руси .

Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського

патріархату .

Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що

цей зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним

текстом так званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому

згодом підписувались усі гетьмани.

Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той

свої функції вже виконав . Воєводи втручалися в управління

крвїною , роздавали на свій розсуд землі , уряд через голову

гетьмана вів переговори з старшиною . Поступово гетьманська

влада Ю. Хмельниццького стає номінальною . Зростає невдоволення

простого люду .

В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна

за панування над Україною . Московські війська разом з

гетьманським військом виступають на Правобережжя . Та незабаром

під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське

оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до

повернення України до складу Польщі , підписуючи договір , так

званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат , що

був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого

Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654

року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна

діставала автономію . Але на той час влада гетьмана

поширювалась лише на Правобережя , лівий беріг знаходився під

владою московського царя . Ю. Хмельницький ще не втрачав надії

об’єднати Україну , але розуміючи власну неспроможність

виправити важке становище країни в січні 1667 року він

зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом

його поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці .

Вийшовши на волю , тривалий час жив в одному з монастирів

в місті Умань .

Таким чином , окупована російськими та польськими військами

, розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним

протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини .

Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .

4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.

Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє

гетьманування Юрія Хмельницького .

Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло

Тетеря - Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з

київської шляхти . Навчався в Київській академії , належав до

Львівського братства . До 1648 року – писар міського суду в

Володимирі – Волинському . Під час повстання 1648 року він

переходить до Б. Хмельницького , одружується з його дочкою ,

стає однією з найближеніших до гетьмана людиною . З 1649 року

– полковий писар Переяславського полку , з 1653 – полковник

того ж таки полку . В складі української делегації брав

участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659

роках – генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та

Слободищенського трактату .

В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на

підтримку польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві

об’єднати всю Україну , він разом з польсько – козацьким

військом та союзниками – татарами захолює майже все

Лівобережжя . Знищуючи все на своєму шляху , це військо

дійшло до Глухова , та здобути це місто так і не вдається .

В цей час поведінка поляків на українських землях викликає

цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих

повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той

час своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним

з ватажків – повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665

році тікає до Польщі , де приймає католицьку віру та отримує

посаду брацлавського , ніжинського та чигиринського старости .

Після Тетері в гетьманська белава на короткий час

опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. –

1665) , який в червні 1665 року з допомогою загонів

кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин .

Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас

втікає до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна

Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука

гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з

козацької родини в Чигирині , з 1648 року – в складі

гетьманської сотні Б. Хмельницького . Брав участь в бойовмх

діях , учасник різних посольств , де виявив себе блискучим

дипломатом . З 1657 року – прилуцький полковник , активно

підтримував політику Виговського . З 1660 року – чигиринський

полковник , з 1663 року - генеральний осавула , а з 1665 року

– черкаський полковник . Постійно треба було боротися з

претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник

Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим

напруженням Дорошенко здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя

цілий ряд реформ , за якими стояв митрополит Йосип

Тукальський . Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює

свої наміри – об’єднати Право- та Лівобережжя в одну сильну

Україну . Часто скликає Генеральні наради , та вислуховуючи

думку рядового козацтва він здобуває все більшу народну

популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для

обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко

створює 20 тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась

лише йому .

На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати

польську зверхність , бо в більшості українських міст

розмістились польські залоги . Та для реалізації своїх планів

об’єднання України він , не вбачаючи в польській короні

чесного союзника звертається до Оттоманської Порти . Султан

обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська . В 1666

році , використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти

короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську

під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30

січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею

так званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський

мир . Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був

мирний договір про припинення російсько – польської війни 1654

– 1667 року за білоруські та українські землі .. Згідно з

угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю і

визнає право Москви на Лівобережжя . Київ з околицями до

1669 року мав перейти до Російської імперії . Польщі

залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь . Землі

Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та

слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ України

було документально оформлено . Восени 1667 року українсько

військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома

десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує

польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час

запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і

Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир .

Закріпившись на Правобережжі , Дорошенко з військом переходить

на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу -

гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои підпорядкувавши собі

право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко проголошує себе

гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він скликає

Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення

України від Вісли до Путивля .

Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні

політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України

активно беруться за підрив гетьманської влади . Досить тяжкого

удару завдали Дорошенкові запорожці , висунувши проти нього

претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія , якого до

тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм продовжувалась

цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили

гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з

яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя . В

1669 році пробував домовитись з Польщею , використавши

коронування нового польського короля , Михайла Вишневецького .

В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах

Київського , Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне

скасування унії . Його ж противник Ханенко просив лише

автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм

. Боротьба проти нього була дуже тяжка .

Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на

Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя

Дем’яна Многогрішного . Проти нього відразу виступає

московське військо . В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12

тисячне українське війська звільняють Поділля від польської

присутності . Результатом цієї війни став мирний договір ,

підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область) .

Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на :

Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають

турецькими провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються

володінням козаків під протекторатом турецького султана .

Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію –

22 тисячі злотих . Бучацьку угоду польські історики вважають

як найганебнішу в історії поьської корони . Однак польський

сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею ,

Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році польський

гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під Хотином

, та це не рятує турецькі провінції України від розорення

турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини

з Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в

полон людей , грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя ,

Слободжанщину , Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому ,

що закликав турків . Улюбленець народу , він втратив його

любов та довіру й лишився всієї народної підтримки . Тим

часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський

уряд скористатися ситуацією , а саме : війною поляків з

турками , смерть короля М. Вишневецького та підготовку в

Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну з

Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро

до них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією

силою було завойовано майже всю Україну . В березні 1674

року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду , на

якій його обрано гетьманом усієї України . Намагаючись

позбутись Дорошенка , він обложує його столицю Чигирин , та

на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари . Самойлович

вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько – татарські та

дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх , хто

піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .

Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом

проти турків і зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та

потрапляють в полон , масово залишають рідні домівки ,

тікаючи хто куди . Україна в руїнах .

На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого

найближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича –

Тукальського , розчаровується в своїй політиці . Він вирішує

зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в

Чигирині , а клейноди надсилає до Москви , здавши таким чином

гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського , як

того хотів російський уряд . Сам він милостливо був

відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку

(1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в

селі Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .

Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату

власного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову

Юрія Хмельницького , якого вони витягають з Едичкульської

в’язниці , та дають помпезнай та гучний титул “Князя

Сарматського , Малої Росії – України і володаря Війська

Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким

військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими

втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той

час залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує

в Немирові що на Поділлі . Організований ним похід на

Лівобережжя закінчився повним провалом . Він так і не

спромігся створити міцну гетьманську владу . Неврівноважений ,

підозрілий , позбавлкний реальної влади , він відштовхував від

себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго турки

терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в

Кам’янець – Подільському .

Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові

Дуці , який почав активне заселення спустошених війною

районів , закликаючи людей повертатися приваблював їх різними

обіцянками . Та ці спроби припинились з підписанням в 1686

році між Москвою та Польщею так званого “вічного миру” -

договору , який визначав права та території володінь на

Україні . На підставі договору Правобережжя , не захоплене

турками визнавалось польським , а Київ відходив до Лівобережжя

. Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною .

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний

договір , який закінчив війну між Московською державою ,

Кримським ханством та Туречччиною . Згідно з договором ,

кордон між цими державами проходив по річці Дніпро .

Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною

Україною , а також на контроль земель Війська Запорозького .

Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в складі

турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром

оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало

право ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль

та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли

вільно кочувати в українських степах та полювати на обох

берегах Дніпра .

Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили

територіальний поділ України . До 1686 року вся

багатостраждальна , розорена війнами Україна була повністю

розділена між сусідніми державами .

5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .

Проросійська орієнтація Івана Самойловича .

На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія

Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут

господарювали промосковські погляди , особливо серед старшини ,

яка вирішила зосередити владу в своїх руках . Накзним

гетьманом стає Яків Сомко , вихідець з багатого міщанського

роду , представник заможної старшини , брат першої дружини Б.

Хмельницького . В своїй боротьбі він об’єднується з

представником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем

Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького .

Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином

забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив

запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з

нижніх верств козацтва . В червні 1663 року в Ніжині

зібралась так звана “Чорна Рада” - галасливі виборчі збори ,

в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни . Посланці

російської корони , підозрюючи старшину в пропольських

симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку

Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби

Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького

(рік. народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у

1661 – 1663 роках був кошовим отаманом . Це був яскравий

представник доби Руїни . Типовий демагог , він був чудовим

промовцем і вмів добре впливати на юрбу . В своїй політиці

був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя

Страницы: 1, 2, 3