Декабристы на Украине

найзручнішим часом для цього вважалася смерть царя.

В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило

очолити повстання, арештувати й відправити за кордон осіб царської фамілії,

скликати Сенат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення

якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через

Сенат Собору народних депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби народні

депутати обрали монархічне правління, то Тимчасове верховне правління взяло

б на себе роль регентства. З таким планом були згодні Північне і Південне

товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового

порядку: через Тимчасове верховне правління чи Собор народних депутатів.

Революція приурочувалась до природної або насильственої смерті Олександра

І.

Існував і другий план: військовий переворот розпочати під час огляду

Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р.

Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім

3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються

інші війська, де існував «дух невдоволення». В Москві революціонери

вимагали б від Сенату проголошення перетворень в державі. Члени товариства

на півночі й півдні повинні були сприяти розвиткові революції: військам

Південного товариства доручалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і

флоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії

і поставити перед Сенатом у Петербурзі такі ж вимоги.

Цей план раніше висувався групою активних членів Південного

товариства, очолюваних С. І. Муравйовим-Апостолом і М. П. Бестужевим-

Рюміним, і був відхилений на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував,

а тому в 1825 р. С. П. Трубецькой, який їхав з Києва у Петербург, мав

доручення Директорії Південного товариства привезти відомості, чи зможе

Північне товариство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу підтримати

революцію рішучими діями в Петербурзі

Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії.

Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-ї

армії.

Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я. І.

Ростовцевим про змову і намір виступити в день присяги — 14 грудня 1825 р.

Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечері

відбулася остання підготовча нарада К. Ф. Рилєєва, І. І. Пущина, С. Г.

Краснокутського, О. О. Бестужева, А. П. Арбузова, С. П. Трубецького і Є. П.

Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання.

2.2. Повстання декабристiв в РоссiЇ

Ранок 14 грудня 1825 був похмурим і морозним. О 7-й годині почалася

присяга Сенату, а війська на Петровську площу ще не прибули. Це порушувало

намічений план. Не було захоплено і Зимовий палац. Відбулося дві екстренні

наради К. Ф. Рилєєва, С. П. Трубецького та І. І. Пущина. Останній

запропонував Трубецько-му їхати на Петровську площу, щоб очолити повсталі

війська. Але С. П. Трубецькой, проявивши нерішучість, на Петровську площу

не поїхав. Побоюючись, що на випадок повстання за ним приїдуть офіцери, він

залишив свій будинок і поїхав у канцелярію Головного штабу, де отримав

царський маніфест для присяги, потім поїхав до сестри, від неї — до флігель-

ад'ютанта полковника І. М. Бібікова. Десь о 13-й годині дня С. П.

Трубецькой знову з'явився у Головному штабі і побачив на Дворцовій площі

«натовп людей». В Головному штабі Трубецькой дізнався про повстання

Московського піхотного полка. На пропозицію одного з ад'ютантів йти на

Ісаакіївську площу, де перебував цар, він відмовився, пославшись на

хворобу. З Головного штабу Трубецькой поїхав знову до своєї сестри на

вулицю Велику Міліонну, де й перебував до кінця дня 14 грудня 1825 р. Його

нерішучість завдала великої шкоди повстанню.

Військове повстання розвивалося незалежно від вчинків невдалого

диктатора. Начальник штабу повстанців Є. П. Оболенський рано-вранці

відвідав К. Ф. Рилєєва, об'їхав казарми полків, що готувалися до повстання.

а потім прибув на Петровську площу і з урочистою клятвою став у ряди

повстанців. Про організацію повстання дбали й інші керівники Північного

товаристра. Зокрема К. Ф. Рилєєв та І. І. Пущин зробили розвідку до воріт

Московського, Ізмайлівського полків, а також казарм Гвардійського морського

екіпажу, але офіцерів і солдатів не зустрічали. Потім сам К. Ф. Рилєєв

поїхав до казарм Гренадерського полку, але, дізнавшись про виступ його

солдатів на чолі з поручиком О. М. Сутгофом, прибув на Петровську площу, де

вже шикувалися повсталі війська.

Повстання спочатку спалахнуло в Московському піхотному полку, унтер-

офіцери й солдати якого були підготовлені до виступу офіцерами-

декабристами. Під час лаштування церемонії прийняття присяги новому царю

членам Товариства (братам Олександру і Михайлу Бестужевим та Д. О. Щепіну-

Ростовському) палкими промовами вдалося підняти збройне повстання.

О 10-й годині ранку по Гороховому проспекту під барабанний бій вже

прямувала його колона — близько 800 солдатів у повному озброєнні, з

бойовими патронами і прапорами. Потім вона вийшла на Адміралтейську площу і

повернула до Сенату. Об 11-й годині солдати Московського піхотного полка

вишикувалися в бойове каре на Петровській площі біля пам'ятника Петру І.

Незабаром до них приєдналися 1250 солдатів Гренадерського полку на чолі з

членами товариства О. М. Сутго-фом і М. О. Пановим). Прибувши до

Гвардійського морського екіпажу, Микола Олександрович Бестужев повідомив

морякам про виступ Московського піхотного полка. Разом з братом Петром і А.

П. Арбузовим М. О. Бестужеву вдалося привести на Петровську площу 1100

озброєних моряків. Брати Бестужеви своєю рішучістю підняли найбільшу

кількість військ — близько 2 тис. солдатів. На площі в бойовому порядку

вишикувалися понад 3 тис. солдатів, яких очолювали більше ЗО офіцерів-

декабристів. Члени Північної думи К. Ф. Рилєєв і Є. П. Оболенський

представляли вище керівництво революцією. На Ісаакіївському мосту поручик

А. Є. Розен командував резервами повстанців — 800 солдатами Фінляндського

піхотного полку. Він більше двох годин чекав на атаку повстанців на

Петровській площі і мав намір підтримати її своїми силами.

Декабристів, які активно діяли в повстанні 14 грудня 1825 р.,

нараховувалось 35 осіб. Серед офіцерів — учасників подій 14 грудня 1825 р.

були представники не лише повсталих полків (Московського, Гренадерського,

Фінляндського і Гвардійського морського екіпажу), а й Драгунського і

Кінного полків, 2-го, 8-го і 27-го флотських екіпажів, що не були виведені

на Петровську площу. Існувала цілком реальна можливість збільшення числа

повстанців.

Микола І, приїхавши на місце подій разом з братом Михайлом, генералами

О. Л. Воїновим, О. Ф. Орловим, М. А. Милорадовичем, І. О. Сухозанетом та

ін., відразу ж розпочав збирати віддані йому війська для придушення

повстання. За царським наказом на Петровську площу відряджалися довірені

особи, щоб умовити повстанців розійтися (М. А. Милорадович, М. К. Стюрлер,

О. Л. Воїнов, брат царя Михайло, митрополити). Є. П. Оболенський забороняв

їм наближатися до каре. М. А. Милорадович (Петербурзький генерал-

губернатор) був смертельно поранений П. Г. Каховським. Командира

Гренадерського полка М. К. Стюрлера, який умовляв солдатів повернутися в

казарми, застрелив П. Г. Каховський.

Понад три тисячі повстанців опинилися в кільці 12-тисячного урядового

війська. Але цар вагався, бо рішучі дії могли викликати повстання

багатотисячної юрби «черні», яка тісним кільцем оточувала імператорські

полки.

Микола І і його прибічники розуміли, що дальше прогаяння небезпечне: з

настанням ночі до повстанців могли приєднатися інші частини, які почнуть

діяти спільно з населенням. Збентеженого і розгубленого царя привів до тями

начальник гвардійського Артилерійського корпусу генерал І. О. Сухозанет:

«Государ, сутінки вже близькі, а юрба бунтівників збільшується. Темрява в

цьому становищі небезпечна...». Він виставив проти повстанців артилерію і

пропонував нею діяти з боку Адміралтейства. Зрештою цар зважився і наказав

стріляти з гармат картечними зарядами в повстанців і юрби людей, що їх

оточували.

На гарматні постріли повстанці відповіли кількома залпами з рушниць по

царських військах. Але цей опір тривав недовго. Після другого залпу гармат

повстанці почали відходити з Петровської площі вздовж набережної Неви, а

деякі роти — переходити річку по льоду в напрямку Васильєвського острова.

Спроби офіцерів-декабристів припинити відступ й організувати відсіч

успіху не мали: повстанці рятувалися втечею від картечі й царської кінноти,

що кинулася їх переслідувати. Близько 300 повстанців-солдатів і жителів

міста стали жертвами обстрілу з гармат. Лише на Петровській площі в ніч на

15 грудня було підібрано не менше 80 трупів. Урядові війська в сутичках

втратили 4 убитими й 31 пораненими.

Перший організований революційний виступ проти самодержавства в

столиці Російської імперії царизм придушив силою зброї на очах десятків

тисяч населення, бідніша частина якого співчувала справі декабристів й

бажала їм перемоги. Площі й вулиці Петербурга були политі кров'ю борців за

свободу.

З поразкою декабристів у Петербурзі не припинилася боротьба проти

самодержавства в Росії. Московська управа Північного товариства, не маючи

надійних зв'язків з військами гарнізону, підняти повстання не змогла. Проіе

в Окремому литовському корпусі, де діяло зв'язане з декабристами

«Товариство військових друзів», 24 грудня 1825 р. почалися заворушення.

Один з батальйонів, де була проведена значна пропагандистська робота,

відмовився присягати Миколі І. Члени товариства намагалися підняти на

боротьбу й інші військові частини. Однак царському урядові вдалося загасити

пожежу повстання.

А через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі

вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним

товариством.

2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ

Готуючи повстання 14 грудня 1825 р., Північне товариство дбало про те,

щоб одержати підтримку Московської управи, а також Південного товариства,

яке мало під своїм впливом досить значні військові сили 2-ї армії.

13 грудня в Москву був відряджений корнет Кавалергардського полка П.

М. Свистунов з листом С. П. Трубецького до генерал-майора М. Ф. Орлова,

якому пропонувалось приїхати й взяти участь в повстанні і дальших

революційних перетвореннях Росії. Крім того, Свистунов мав доручення

особисто зустрітися з членом товариства С. М. Семеновим, який служив у

канцелярії Московського військового генерал-губернатора, інформувати про

наміри Північного товариства й передати завдання Московській управі.

Незалежно від цього І. І. Пущин за два дні до повстання в листі повідомив

Семенова про намір Північного товариства скористатися обставинами для

відкритого повстання та просив інформувати про це М. Ф. Орлова. П. М.

Свистунов не зміг виконати доручення, а лист І. І. Пущина адресат отримав

уже після невдачі повстання в Петербурзі.

Особлива увага приділялась військам Півдня. С. П. Трубецькой в листі

до С. І. Муравйова-Апостола повідомив про підготовку Північного товариства

до повстання і всі події, що напередодні відбувалися в столиці. Потрібно

було організувати координований виступ Північного і Південного товариств.

На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапорщик І. І. Муравйов-

Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йому

заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову з

запрошенням прибути в Петербург. І. І. Муравйов-Апостол повинен був також

повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі

до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до

Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків.

Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці

надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити

Тульчинську управу і значно ослабити Директорію Південного товариства. 13

грудня 1825 р. П. І. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Слідом за

керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П.

Барятинського, братів Крюкових, М. І. Лорера та ін. На волі залишався

член Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначив

начальником над військами, які передбачалось підняти на повстання, а М. П.

Бестужева-Рюміна його помічником. Васильківська управа ще не зазнала втрат.

Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'ян-ська не мала сил для виступу.

С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної

дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — члена

товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до

повстання не були підготовлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник

С. І. Муравйов-Апостол, який командував батальйоном в Чернігівському

піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та

авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного

товариства входили війська 3-го піхотного корпусу, розквартировані у

Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Ох-

тирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-

артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський,

Низов-ський. Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 артилерійська

бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пензенський, Тамбовський,

Саратовський, 15-й і 16-й Єгерські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та

піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський,

Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З

них лише 7-а піхотна дивізія знаходилась на Лівобережжі.

Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю,

С. І. Муравйов-Апостол (з братом М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825

р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу і звідти мав намір

відвідати полки, де служили члени товариства і готувалися до повстання. 25

грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не

похитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли,

повертаючись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира

Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м.

Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена

товариства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не наважувався негайно

розпочати повстання.

В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленням

про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом

військового міністра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйо-вих-

Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то

живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на

повстання негайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова:

«Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому

доручалось також передати записку М. П. Бестужева-Рюміна членам

Слов'янської управи про початок повстання. Однак А. 3. Муравйов не

виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив. В умовах

поразки виступу в Петербурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на

півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися

до Василькова і 28 грудня прибули до с. Триліс, де квартирувала одна з

мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. В цей час командир

Чернігівського піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказ

заарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-

Рюміна, разом з жандармським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів

Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С. І. Муравйовим-

Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським і

рядовим Ф. Г. Баш-маковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці

Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втекти. Цей день і став

початком повстання Чернігівського піхотного полку.

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого батальйонного командира,

солдати вітали С. І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота

члена товариства А. Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстання

всього Чернігівського піхотного полку.

На чолі повстання став підполковник С. І. Муравйов-Апостол —

освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємному

товариству своєю ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністю

та відданістю справі революції. Він користувався заслуженою популярністю

серед солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєї

батьківщини. Навіть Микола І, якому С. І. Муравйов-Апостол на допиті

сміливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визнати, що цей офіцер і

дворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалий

і само-впевнений до божевілля, але водночас потайний і надзвичайно

твердий».

Сподвижником С. І. Муравйова-Апостола виступив М. П. Бестужев-Рюмін,

відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всім

офіцерам. їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів і

планів боротьби за краще майбутнє Росії. «Сергій Муравйов і Бестужев-

Рюмін, — свідчив П. І. Пестель, — складають, так би мовити, одну людину».

Це визначення найкраще виправдалося під час повстання Чернігівського

піхотного полку.

29 грудня С. І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання також

і гренадерську роту, яка квартирувала в с. Ковалівці. Командир роти поручик

В. М. Пе-тін, який не був членом таємного товариства, мусив приєднатися до

повстання. Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С.

І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепилла і Соловйова до своїх рот з

наказом підняти їх на повстання і вести до Василькова.

Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу,

Мар'янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загону

приєднався М. П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомишля без будь-

яких результатів своєї місії.

У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г. І.

Гебеля і командира батальйону майора С. С. Трухіна вони були приведені в

бойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто.

Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновим

надвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот,

вітаючи повстанців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні сили

повстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-повстанці були звільнені, а на

Страницы: 1, 2, 3