Концепция управления инновационной деятельностью

діяльності у інноваційному ринковому полі — науковців, інженерів,

менеджерів, педагогів.

Пропонується створити систему інноваційної освіти, яка грунтується на

трьох рівнях, в залежності від вікового, освітнього, професійного та ряду

інших факторів.

Перший рівень (вікова група від 0 до 17 років) — майбутні кадри для

інноваційної діяльності. На цій стадії першочерговими завданнями є

виявлення пріоритетних здібностей у дітей, їх розвиток та забезпечення

необхідним комплектом знань з класичних наук та основ прикладних —

економіки, техніки, інформатики, управлінських наук тощо. Для цього

необхідно провести реалізацію ряду державних програм, спрямованих на

реформування шкільних програм та педагогічних технологій, системи дитячої

та юнацької науково-технічної творчості, яка повинна бути спрямована не на

сліпе моделювання пристроїв, а на формування нетрадиційного підходу до їх

використання та удосконалення, навички з планування своєї власної

діяльності та діяльності колективу.

Другий рівень ( від 18 до 50 років) — найбільш продуктивний сегмент

інтелектуального потенціалу, люди які приймають безпосередню участь у

розробці та реалізації інноваційних проектів. Це сьогоднішні управлінці,

науковці, інженери, підприємці. На здійснення процесів поповнення та

оновлення їх знань та на підвищення їх професійного рівня спрямована

цілісна система вузівської та післявузівської безперервної освіти на

основі сучасних підходів.

Третій рівень (від 50 років) — поєднання фундаментальних і практичних

знань та життєвого досвіду, мудрість нації. Завдання держави — максимально

ефективно її використати через залучення до викладацької діяльності, роботи

у експертних та консалтингових структурах тощо.

Кожен рівень є відкритою динамічною системою, на яку впливають як інші

рівні, так і зовнішні фактори. Кожен рівень, з природніх причин, плавно

переходить в інший, приносячи якісні та кількісні зміни у нього, та через

системи ретрансляції знань — у інші(мал. 3.2.).

ретрансляція знань

Мал.3.2.Схема ретрансляції знань.

Природньо, що зміни у освіті спричинять зміни у науці. Завдання

програми “Освіта-наука” — перебудова її структури у бік пріоритету

вузівської а не академічної, як це існує у розвинутих країнах, так як саме

вузівська наука є найбільш динамічною та активною структурою. У ній

поєднуються творче, нетрадиційне мислення та підприємницька активність

молоді та досвід і знання академічних науковців. Про це свідчить кількість

винаходів, використаних у реальній проектній роботі ВУЗів (додадок 6). Це є

той потенціал, який визначатиме пріоритети соціально-економічного розвитку

у найближчому майбутньому, так як діяльність академічного сектору переживає

глибоку кризу з, як ми вважаємо, об`єктивних причин(додаток 4). Найбільш

ефективною формою реалізації цього потенціалу є створення на базі

навчальних закладів БІС різних рівнів складності, здатних координувати

зв`язки у ланцюгу наука-виробництво.

В результаті цих та інших заходів планується:

1. Створити цілісну систему безперервної освіти.

2. Створити умови для повної реалізації інтелектуального потенціалу.

3. Підняти престиж освіти.

4. Забезпечити постійне надходження у інноваційне поле нових творчих

та активних людей.

5. Створити умови для оперативної практичної реалізації інноваційних

ідей та проектів.

3.7.Cтруктура управління регіональною інноваційною діяльністю.

Процеси ефективного формування та успішного функціонування цілісного

регіонального інноваційного поля потребує чіткого планування, узгодження та

координації всіх стратегічних програм, та їх складових — цільових програм

тактичного плану, контролю за їх виконанням, оперативного внесення змін та

уточнень тощо. Тобто повного спектру управлінської діяльності.

Існуючі схеми управління регіоном, на даний час, практично, нездатні

виконувати функції управління у такій специфічній галузі ринкової

економіки, як інноваційна діяльність, з причини сильних авторитарно-

командних тенденцій у структурах державної влади.

Тому, організації інноваційного процесу повинно передувати

управлінське нововведення у вигляді принципово нової конфігурації органів

управління цим процесом. Нова система повинна іманентно вплестись у існуючі

схеми здійснення державної політики у регіоні, принести до них нові

демократичні методи управння та створити передумови функціонування структур

державного управління у післятрансформаційний період розвитку української

ринкової економіки.

З цією метою пропонується створити цілісний регіональний інноваційний

мегакомлекс (РІМК), який стане науково-дослідним полігоном та

демонстраційним проектом для удосконалення та розповсюдження методів

управління як інноваційною діяльністю, так і іншими сферами соціально-

економічного життя регіону.

Загальні засади формування РІМК.

1. Структура РІМК формується зверху до низу у відповідності до рівнів

державного управління.

2. Структурні елементи вертикалей формуються на основі проблемно-

функціонального принципу.

3. Застосовуються різні типи структурних одиниць, в залежності від

цілей, завдань, принципів діяльності та спектру управлінських та

інших послуг, з огляду на оптимізацію вертикальних та горизонтальних

зв`язків.

4. Структура РІМК є динамічною і змінюється в залежності від досягнення

встановлених цілей та внесених коректив.

5. Програмно-цільова модель управління.

Засади управління.

В умовах формування інноваційної діяльності та низького рівня

детермінації взаємовідносин держави та ринкових структур є допустимим

застосування ситуаційного підходу[18], який є достатньо гнучким та

забезпечує максимальне пристосування структури до змін зовнішнього

середовища. Разом з тим, цей підхід потребує жорстких професійних та

особистих вимог до керівництва, особливо вищих ланок. Для успішного

функціонування організації на принципах ситуаційного підходу. в першу

чергу, необхідна висока інформаційна культура, нехарактерна для

сьгоднішньої України. Інший негативний фактор — схильність більшості

упралінців до надмірної формалізації принципів і методів упраління, що

спричиняє неготовність до прийняття неформальних, творчих рішень.

Тому, як альтернатива ситуаційному, розглядається системний

підхід[18], який у меншій мірі потребує високих особистих якостей

управлінського персоналу, а в силу духу техногенності є більш прийнятним

для більшості управлінців. Крім того, цей метод дозволяє окремим елементам

системи здійснювати саморегуляцію.

В той же час, ситуаційний підхід є оправданим при процесах

реорганізації розвинутих структур, забезпечених високопрофесійним

управлінським персоналом та розвинутими інформаційно-аналітичними

системами[21].

Використання жодного з методів та підходів жорстко не обмежується, так

як вибір диктується цілями та завданнями структури та загальною соціально-

економічною ситуацією. Тому, в ролі пріоритетних можуть бути використані і

інші підходи.

Механізми управління.

1. Механізми планування.

1.1. Механізми стратегічного планування:

1) оцінка і коригування комплексу цілей організації на основі

результативності здійснення попередньої стратегії;

2) аналіз зовнішнього середовища;

3) визначення варіантів стратегії;

4) вибір стратегії на основі аналізу;

5) внутрішня координація.

1.2. Механізми поточного планування:

1) вироблення тактики і процедур;

2) вироблення правил виконання окремих процедур.

Управління за цілями як елемент механізму планування:

1) визначення цілей структурно-функціональної одиниці;

2) розробка планів досягнення цілей.

2. Механізми контролю і оцінки.

2.1. Механізми ппереднього контролю:

1) контроль фінансового стану окремих структурних одиниць та всієї

структури;

2) перевірка ефективності вертикальних та горизонтальних зв`язків;

3) перевірка ефективності каналів зворотнього зв`язку.

2.2. Механізми поточного контролю:

1) контроль діяльності кожної структурної одиниці;

2) перевірка професіоналізму та ефективності роботи персоналу;

3) оцінка діяльності структурної одиниці на основі:

d) порівняння результатів та встановлених норм;

e) аналіз відповідності діяльності та встановлених цілей.

Структура управління РІМК.

Метою функціонування РІМК є узгодження та здійснення стратегії

інноваційної політики держави із урахуванням регіональних умов і

пріоритетів та координація і узгодження інноваційних процесів на середньму

та місцевому рівнях.

Структура РІМК будується у відповідності до рівнів державного

управління, що склались на сьогодні. Принципи організації діяльності РІМК

та його структури зображено у додатку 10 та таблиці 3.2.

Таблиця 3.2.

Рівні управління інноваційною діяльністю.

| |Вищий |Кабінет |------------------|рішень |

|2| | | |рішень |

| | | | | |

|5| | | |Надання послуг |

Органи вищого, середнього та місцевого рівнів управління діяльністю

РІМК — колегіальні, до них входять як керівники структур РІМК так і

керівники відповідного рівня державних структур, органів місцевого

самоврядування, учбових закладів тощо.

Процес прийняття рішень — колегіальний, відповідальність за їх

виконання — персональна при обов`язковій участі у прийнятті рішення

відповідального за його виконання.

Всередині підрозділів, які безпосередньо пов`язані з виконанням

фінансових, маркетингових та інформаційних функцій доцільно застосувати

формування функціональних структур[21].

Аналогічний підхід планується при створенні підрозділів технічного,

господарського, забезпечення безпеки тощо.

Адаптивний підхід (принцип проектної організації) може бути

використаний при формуванні “штабних” підрозділів, які володіють, як

правило, консультаційними функціями[21]:

. аналітичні відділи;

. відділи довгострокового планування;

. тимчасові робочі групи з вирішення конкретних проблем;

. юридичні та нотаріальні підрозділи тощо.

При формуванні функціонально відособлених одиниць використовуються

аналогічні принципи.

Механізми мотивації управлінського персоналу:

1) надання статусу державних службовців;

2) створення умов делегування додаткових повноважень та

відповідальності;

3) система пільг для отримання додаткової освіти, підвищення

кваліфікації тощо;

4) залучення високопрофесіональних працівників до викладацької

діяльності;

5) рейтингова система підвищення по службі;

6) широка публікація діяльності;

7) система матеріального заохочення за результатами діяльності;

8) система пільгового придбання цінних паперів акціонерних фірм

інноваційного спрямування;

9) інші стимули морального та матеріального плану.

Ефективне становлення структури управління дозволить вести

цілеспрямовану та скоординовану діяльність усіх суб`єктів регіонального

інноваційного поля( додатки 11;12), оперативно реагувати на зовнішні та

внутрішні зміни із застосуванням ринкових важелів державного впливу на

ситуацію як в економіці регіону, так і на суміжні сфери суспільного життя.

ВИСНОВКИ

Будь-яке управління, а державне — особливо, достатньо ресурсомістка

сфера соціально-економічної діяльності, що викликає потребу оцінки його

ефективності.

У ринковій економіці ефективне державне управління може існувати

тільки при умові поєднання зусиль двох протилежностей — держави та

приватного бізнесу за умови урахування інтересів кожної сторони у

досягненні власних цілей.

Головна мета держави — ефективне виконання функцій, що відведені їй

Конституцією, за рахунок збалансованого бюджету та постійного його

поповнення.

Головна мета бізнесу — отримання прибутку та розширення виробництва.

Сьогодні інтереси авторитарної держави та ринкової економіки не мають

точок доторкання. Держава робить постійні спроби отримати максимум коштів

на основі податкових платежів, фактично, душачи малий та середній бізнес —

основу ринкової системи. Бізнес, не бажаючи бути задушеним, іде в “тінь”.

Саме цей конфлікт, конфлікт між державою та приватним бізнесом, як ми

вважаємо, лежить у основі соціально-економічних кризових явищ в Україні.

У концепцію управління інноваційною діяльністю регіону покладено ідею

створення такого принципово нового механізму взаємодії у системі бізнес-

держава, при якому напруга у потенційному конфліктному полі збігає до нуля.

Тобто, вона спрямована на створення системи взаємної зацікавленості обох

сторін.

На сьогоднішній день, держава зацікавлена в розвитку приватного

бізнесу набагато сильніше, ніж бізнес — у підтримці держави. Тому,

ініціатива повинна виходити від держави у вигляді загальнонаціонального

рівня пакету програмних документів, підкріпленого взаємоузгодженою та

цілісною законодавчою підтримкою щодо податкових, інвестиційних,

інформаційних, зовнішньоторгівельних та організаційних аспектів діяльності,

питань власності та суттєвого розширення прав регіонального та місцевого

рівнів управління у формуванні економічної політики.

Реальне виконання заходів з розвитку та підтримки бізнесу повинне

здійснюватись шляхом розробки та реалізації комплексних обласних програм.

Реальні втрати, які понесе держава, є необхідною умовою реалізації

заходів, але при успішному їх проходженні, кількісне зростання суб`єктів

ринку — потенційних платників податків та роботодавців, спричинить якісні

позитивні зміни у соціально-економічній сфері суспільних відносин, що

потягне за собою позитивні зрушення у інших сферах.

Ми вважаємо, що далекоглядна та ретельно спланована державна

інноваційна політика, спрямована на одну із самих динамічних та активних

складових сучасного ринку — малий та середній інноваційний бізнес, є одним

із самих дієвих механізмів ліквідації існуючих між державою та економікою

протирічч. А вирішення цієї проблеми є необхідною умовою побудови

цивілізованого ринку, демократичного громадянського суспільства, та, як

результат — економічно та політично сильної держави.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

|1. |Конституція України. Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради |

| |України 28 червня 1996 р.- К.: Юрінком, 1996.- 79с. |

|2. |Закон України “Про підприємництво”//ВВР.-1996.-№31.-С.144 |

|3. |Закон України “Про інвестиційну діяльність”// |

| |ВВР.-1992.-№10.-С.138 |

|4. |Закон України “Про загальні засади створення і функціонування |

| |спеціальних (вільних) економічних зон”// ВВР.- |

| |1996.-№31.-С.144 |

|5. |Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”// |

| |ВВР.-1994.-№13.-С.64 |

|6. |Закон України “Про охорону прав на винаходи та корисні |

| |моделі”// ВВР.- 1994.-№13.-С.70 |

|7. |Закон України “Про державну програму заохочення іноземних |

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6

МЕНЮ

Концепция управления инновационной деятельностью

ИНТЕРЕСНОЕ