Облік доходів від реалізації готової продукції ПП "Газель і К"

p align="left">Задачами обліку витрат є:

- скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, які указані в кошторисі;

- збалансованість виробництва по підрозділах для підтримки рівномірного потоку матеріалів;

- забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

- розподіл невигідних витрат і т.п.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для ухвалення управлінських рішень.

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх класифікація. При класифікації витрат підприємства необхідно мати на увазі, що угрупування витрат, вживані в управлінському обліку, набагато ширше, ніж угрупування витрат фінансового обліку.

На практиці витрати підприємства класифікуються по наступних ознаках:

- за складом і видам витрат;

- за місцем виникнення витрат;

- за способами перенесення вартості на продукцію;

- за ступенем впливу об'єму виробництва на рівень витрат;

- за носіями;

- за календарними періодами.

За складом витрати підрозділяються на одноелементні і комплексні.

Одноелементними називаються витрати, що складаються з одного елемента, матеріали, заробітна платня, амортизація і ін. Ці витрати незалежно від їх місця виникнення і цільового призначення не діляться на різні компоненти.

Облік по видах витрат класифікує і оцінює ресурси, використані в процесі виробництва і реалізації продукції. По даній ознаці витрати класифікують за статтями калькуляції і економічних елементах.

Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, перш за все Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Цим же документом встановлений єдиний для всіх підприємств перелік економічно однорідних елементів витрат:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фундацій;

- інші прямі витрати.

Групування витрат по економічних елементах є об'єктом фінансового обліку і показує, що саме витрачено на виробництво продукції, який співвідношення окремих елементів в загальній сумі витрат.

Для числення собівартості окремих видів продукції виробничі підприємства використовують угрупування витрат по статтях калькуляції. Номенклатуру статі кожне підприємство може встановлювати для себе самостійно з урахуванням своїх специфічних потреб. Їх зразковий перелік встановлений галузевими інструкціями по обліку і калькуляції собівартості продукції. В самому загальному вигляді номенклатура статі калькуляції виглядає таким чином:

1. Сировина і матеріали.

2. Купувальні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

3. Паливо і енергія на технологічні потреби.

4. Поворотні відходи (віднімаються).

5. Основна заробітна платня.

6. Додаткова заробітна платня.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції.

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, інші спеціальні витрати.

10. Загальновиробничі витрати.

11. Адміністративні витрати.

12. втрати унаслідок технічно неминучого браку.

13. Попутна продукція (віднімається).

14. Інші виробничі витрати.

15. Комерційні витрати.

Підсумок першої чотирнадцяти статі утворює виробничу собівартість, а підсумок всієї п'ятнадцяти статі - повну собівартість продукції.

Завершальним етапом є групування і облік за носіями витрат, тобто продукції, роботам, послугам з метою визначення їх собівартості.

Найпростіший спосіб розрахунку собівартості продукції - розподіл сумарних витрат на об'єм випуску. Проте застосовувати цей спосіб можна тільки за умови, що підприємство проводить один вид продукції не утворюючи при цьому запасів напівфабрикатів або готової продукції. Складніший спосіб - калькуляція собівартості по статтях витрат. Прямі витрати безпосередньо включають в собівартість продукції а непрямі розподіляють за допомогою спеціальних баз і коефіцієнтів розподілу.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі і непрямі (непрямі).

Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути, на підставі даних первинних документів, прямо і безпосередньо віднесені на її собівартість. Це витрати сировини і основних матеріалів, заробітна платня робітників і ін.

Непрямі витрати пов'язані з випуском декількох видів продукції, наприклад, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. Вони включаються в собівартість конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації і технології виробництва і встановлюється галузевими інструкціями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

В цих умовах важливе значення має угрупування витрат по відношенню до об'єму виробництва. По даній ознаці витрати підрозділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва, тобто не змінюються при зміні об'єму виробництва. Проте постійні витрати, розраховані на одиницю продукції, змінюються при зміні об'єму виробництва. До них можна віднести орендну платню, амортизацію і ін.

Змінні витрати залежать від об'єму і змінюються прямо пропорційно зміні об'єму виробництва. Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійною величиною. До них відносяться витрати сировини і матеріалів витрати на оплату праці виробничих робітників і ін.

2.3 Відображення інформації про доходи від реалізації готової продукції у фінансовій звітності

Під методом обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції розуміється сукупність прийомів по збору, угрупуванню в бухгалтерському обліку інформації про виробничі витрати і числення фактичної собівартості продукції, для контролю за витратами підприємств.

Існує наступна класифікація основних методів обліку витрат:

- по відношенню до технологічного процесу - нормативний, стандартний, показаний, попередільний методи обліку;

- по об'єктах калькуляції - облік по деталях, вузлах, виробах, процесах, переділах, виробництвах, замовленнях;

- за способом збору інформації, що забезпечує контроль за витратами, - метод попереднього контролю і нормативний метод.

Числення собівартості одиниці окремих видів продукції називається калькуляцією. На практиці застосовують фактичну, нормативну і планову (прогнозну) калькуляції.

При використовуванні обліку за фактичною собівартістю величина фактичних витрат звітного періоду визначається по формулі:

Зф = 18340 * 0,34 = 6235,6

де Зф - фактичні витрати;

- фактична кількість використаних ресурсів;

- фактична ціна використаних ресурсів.

Облік за нормативною собівартістю в порівнянні з обліком за фактичною собівартістю дозволяє оцінити не тільки якими були витрати, але і якими вони повинні були бути.

Під нормативними розуміють поточні (діючі) норми витрат з поправками на зміну технології і т.п. При використовуванні нормативів тільки по кількості застосовується наступна формула:

З = 0,34 * (-660) = - 224,4

де - відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною кількості використаних ресурсів.

При використовуванні нормативів тільки за ціною використаних ресурсів застосовується наступна формула:

де - відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною цін.

Облік за нормативною собівартістю в цілому, в порівнянні з обліком за фактичною собівартістю, більш ефективно вирішує задачу управління витратами. Основні достоїнства цього методу полягають в наступному:

- можливість контролю над витратами центрів відповідальності шляхом розробки бюджетів;

- можливість контролю витрат шляхом зіставлення фактичних значень з нормативними;

- можливість оперативного вживання заходів в ході виробничого процесу, а не тільки в кінці звітного періоду і ін.

До недоліків цього методу можна віднести збільшення трудомісткості обліково-обчислювальних робіт і необхідність організації обліку як в межах норм витрат, так і по відхиленню від них.

В практичній діяльності як планові норми витрат можна використовувати ідеальні стандарти і прогнозні.

Ідеальні стандарти показують, якою повинні бути витрати підприємства в оптимальних умовах (тобто за відсутності втрат, браку, збитків і т.п.). Це мета, на яку повинна орієнтуватися вся політика управління витратами.

Прогнозні стандарти встановлюються з урахуванням реальних умов функціонування підприємств: якості вживаних ресурсів, відсотка відходів, браку і т.д.

Стандарти встановлюються на всі види витрат. Формула розрахунку витрат аналогічна формулі, що використовується в обліку за нормативною собівартістю:

де - індекс планового значення відповідних величин.

Облік за плановою (прогнозної) собівартістю зберігає всі позитивні риси обліку нормативної собівартості, але в порівнянні з ним володіє додатковими перевагами:

- забезпечує більш глибоку обґрунтованість планових величин;

- забезпечує збільшення точності прогнозів;

- підвищує ефективність контролю.

По відношенню до виробничого процесу управлінський облік витрат можна організувати в розрізі наступних методів: попередільний (попроцесний) і позаказный.

Попередільний (попроцесний) метод управлінського обліку витрат застосовується у виробництвах, де готовий продукт виходить в результаті послідовної обробки висхідного матеріалу на окремих технологічно переривчастих стадіях, фазах або переділах.

Єство попередільного методу полягає в тому, що облік витрат ведеться по переділах (процесам), а усередині них - по статтях калькуляції і видах продукції. При цьому методі прямі витрати враховуються по кожному переділу, а непрямі - по цеху виробництву, підприємству в цілому з подальшим розподілом між собівартістю продукції переділів згідно прийнятим базам розподілу.

Позамовний метод управлінського обліку можна застосовувати в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, а також дослідно-експериментальних виробництвах і на ремонтних роботах.

Єство позамовного методу полягає в тому, що облік витрат і калькуляція собівартості продукції здійснюється по замовленнях на виготовлення одного виробу або невеликої партії однакових виробів. Основи позамовного методу можна побачити на прикладі ПП " Газель і К".

Прямі витрати враховуються в розрізі цехів і замовлень на підставі первинних документів. Первинна документація по обліку таких витрат оформляється на кожне замовлення окремо. Непрямі витрати включаються в собівартість замовлень шляхом розподілу пропорційно прийнятої на підприємстві базі розподілу.

Таблиця 2.1.

Основи позамовного методу обліку ПП " Газель і К"

№ оп	Зміст господарської операції	Кореспондуючі рахунки	Сума, грн.
		Дт	Кт
1	Відпущено у виробництво матеріали для виконання замовлення	23	201	18340
2	Відпущено матеріали на загальновиробничі потреби	91	201	750
3	Нараховано заробітну плату та проведено відрахування на соціальні заходи від заробітної плати: - робітників за виготовлення замовлення - майстрів цеху	2391	66,65 66, 65	11040
4	Віднесено на замовлення суму загальновиробничих витрат	23	91	5583
5	Передано на склад готову продукцію замовлення	26	23	71584,35
6	Списано собівартість реалізованої продукції	90	26	71584,35
7	Нараховано орендну плату	91	685	2500
8	Відображено суму загальновиробничих витрат, що не були включені до собівартості замовлення	90	91	500

При методі управлінського обліку витрат за повною собівартістю в собівартість продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на постійні і змінні, прямі і непрямі. Витрати, які неможливо безпосередньо віднести на продукцію, розподіляють спочатку по центрах відповідальності, де вони виникли, а потім переносять на собівартість продукції пропорційно вибраній базі.

Проте метод обліку за повною собівартістю не враховує однієї важливої обставини: собівартість одиниці виробу змінюється при зміні об'єму випуску продукції. Якщо підприємство розширює виробництво і продаж, то собівартість одиниці продукції знижується, якщо ж підприємство скорочує об'єм випуску - собівартість росте.

В сучасних умовах господарювання перевага необхідна віддати методу управлінського обліку витрат за скороченою (цеховий) собівартістю, відповідно до якого на продукцію списують не всі витрати підприємства, а тільки їх частина - змінні витрати (цехову собівартість).

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інші види виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

управлінський і фінансовий облік інтегровані;

в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Виробнича собівартість виготовленої і реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск.

Застосування стандарт-косту. Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадженім норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат,

Таблиця 2.2.

Звіт про прибутки та збитки складений за допомогою системи директ-костинг на ПП "Газель і К" пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів.

№	Показник	Сума, грн.
1	2	3
1	Дохід від реалізації	85000
2	Змінні виробничі витрати	39880
3	Виробничий маржинальний дохід (1-2)	45120
4	Невиробничі змінні витрати	34000
5	Маржинальний дохід в цілому по підприємству (3 - 4)	11120
6	Постійні витрати	5342
7	Чистий прибуток (5 - 6)	5778

До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

основні матеріали

оплата праці основних виробничих робітників

виробничі накладні витрати

комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).

Таблиця 2.3.

Стандартні витрати на виробництво одного виробу на ПП "Газель і К"

Показник

Кількість

Ціна, грн.

Сума

Матеріали, грн. .

Оплата праці, год.

накладні витрати, грн.:

змінні

постійні

559

130

0,34

190

120

390

750

Як видно з таблиці, незалежно від типу стандарту кількість матеріальних витрат відповідає фактичним витратам. Водночас, є значні відхилення між фактичними витратами і стандартними на фактичний випуск.

Таблиця 2.4.

Розрахунок відхилень

Показник

Стандартні витрати на фактичний випуск

Фактичні витрати

Відхилення

1. Матеріали, грн. .

2. Оплата праці, год.

3. Накладні витрати, грн.:

змінні

постійні

19000

12000

39000

5000

75000

18340

11040

39880

5342

74602

-660

-960

+880

+342

-1898

Калькуляція собівартості продукції (робіт, послуг), будучи частиною внутрішньогосподарчого (управлінського) обліку підприємства, дає можливість приймати його власникам і керівникам цілий ряд рішень при здійсненні господарської діяльності, і перш за все з питань, пов'язаних з ціноутворенням.

Основними документами, регулюючими порядок формування виробничої собівартості і собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) для всіх підприємств, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності. У тому числі що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, є П(С) БУ 16 "витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318, із змінами і доповненнями, і розроблені на його основі галузеві методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг). Так, пункт 11 П(С) БУ 16 передбачає формування двох видів собівартості:

1) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що включає:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі витрати і постійні розподілені загальновиробничі витрати;

2) собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), що складається з:

- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загально-виробничих витрат;

- наднормативних виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає тільки витрати, безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, а в частині витрат на управління (невигідних витрат) - тільки загально-виробничі змінні і постійні розподілені.

3. Надання рекомендацій підприємству щодо удосконалення облік доходів від реалізації готової продукції

Витрати, собівартість є найважливішими економічними показниками. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку і рентабельність підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства, що визначають його конкурентоспроможність, надійність і фінансову стійкість.

Основні переваги витрат полягають в тому, що вони точно відображають, які були здійснені витрати і створюють передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву управляти тими підрозділами, які відповідальні за здійснені витрати.

Мета обліку витрат на виробництво полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів.

Удосконалення технології, упроваджене в 2008 році дозволяє скоротити витрати, шляхом використовування "Релаксола Н" для збільшення міцності і зменшення використовування цементу і води в суміші. Ми пропонуємо використовувати фінську добавку МР5 для тієї ж мети.

Для збільшення продажів на підприємстві необхідно організувати відділ маркетингу, який займатиметься ефективною рекламою і прямим зв'язком із споживачами. Забезпеченням ритмічності надходження запасів сировини і матеріалів на склад повинен займатися технолог-економіст, що понизить кількість технологічних простоїв.

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використовування устаткування, здешевлення заготівки і краще використовування предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших невигідних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, удосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фундацій; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників що підвищують рівень організації виробництва.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу зменшенні числа робітників, не виконуючих норм вироблення. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з тим, що вивільняється управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фундацій зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фундацій.

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.

3. Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури і асортименту продукції підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі:

ЕП = (Т * ПС) / 100

де ЕП - економія умовно-постійних витрат

ПС - сума умовно-постійних витрат в базисному році

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

Зміна номенклатури і асортименту вироблюваної продукції є однією з важливих чинників, що впливають на рівень витрат на виробництво.

При різній рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зсуви у складі продукції пов'язані з вдосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість аналізується по змінних витратах по статтях калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури вироблюваної продукції на собівартість необхідно пов'язати з показниками підвищення продуктивності праці.

4. Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку і інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найраціональнішому використовуванню відходів виробництва.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використовування прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Щоб максимізувати прибуток, недостатньо мінімізувати витрати. Існує безліч різних рівнів виробництва, при яких підприємство може проводити продукт з якнайменшими витратами. Але є один єдиний рівень об'єму виробництва, при якому максимізовується прибуток. В даному випадку необхідно, щоб граничні продукти всіх чинників виробництва у вартісному виразі були рівні їх цінам, або щоб кожний ресурс використовувався до тих пір, поки його граничний продукт в грошовому виразі не стане рівний його ціні.

Ці заходи дозволять нам збільшити об'єм продажів і понизити собівартість продукції, що дозволить підприємству вкладати засоби, що звільнилися, в розвиток власного виробництва.

Висновки

На підставі викладеного вище, можна зробити наступні висновки. Вивчення літературних джерел дозволило обґрунтувати теоретичні основи обліку витрат, виходу продукції і числення собівартості продукції.

Мета обліку витрат на виробництві полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів.

Об'єктом дослідження в моїй курсовій роботі з'явилося ПП "Газель і К", яка почала свою діяльність в 2006 році. На даному підприємстві для того, щоб організувати управлінський облік витрат ми використовували облік витрат за повною собівартістю. Використовуючи даний метод в собівартість продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на постійні і змінні, прямі і непрямі.

Метою даного підприємства є отримання прибутку від виробничої і торгово-посередницької діяльності. Підприємство здійснює свою діяльність на основі самофінансування і господарського розрахунку.

В 2007 році покупка комп'ютера значно полегшила і стандартизувала управлінський і бухгалтерський облік на даному підприємстві. Чітка відмінність витрат по ознаках і суцільна документація витрат дозволила точно визначити повну собівартість продукту за той або інший період, визначити запаси і потребу у фінансових і трудових ресурсах на майбутній період. Одна з основних задач управлінського обліку - це забезпечення ритмічності роботи виробництва.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного. Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу зменшенні числа робітників, не виконуючих норм вироблення. Додаткова економія виникає при вдосконаленні (зменшення штату) структури управління підприємства в цілому.

Список використаних джерел

1. Голов С.Ф. Бухгалтерський облік в Україні : аналіз стану та перспективи розвитку: Монографія. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 522 с.

2. Волкова І.А. Фінансовий облік. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 228 с.

3. Закон про бухоблік - Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

4. Костюченко В.М. Консолідована фінансова звітність: міжнародний досвід та практика України: Навчально-практичний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 528 с.

5. Кадуріна Л.О., Стрєльнікова М.С.Облік зовнішньоекономічної діяльності на підприємствах України: теорія, практика, рекомендації: Навчальний посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2007 -- 606 с

6. Лень В.С. Фінансовий облік в Україні: задачі, тести, відповіді. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 320 с.

7. Лишиленко О.В. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. -- Київ: Вид-во "Центр навчальної літератури", 2008. -- 219 с.

8. Михайлов М.Г., Телегунь М.І., Кадацька А.М., Баранік О.О. Бухгалтерський фінансовий облік в сільськогосподарських підприємствах:. Навчальний посібник. - К: Центр учбової літератури, 2008. -472 с.

9. Милявська Е.П., Жабін О.І.Облік па підприємствах малого бізнесу: Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 162 с.

10. П(С)БО 16 - Наказ МФУ «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» від 31.12.1999 р. № 318.

11. П(С)БО 17 - Наказ МФУ «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток» від 28.12.2000 р. № 353.

12. П(С)БО 25 - Наказ МФУ «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва» від 25.02.2000 р. № 39.

13. П(С)БО 31 - Наказ Мінфіну «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансові витрати» від 28.04.2006 р. № 415.

14. План рахунків - Наказ МФУ «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» від 30.11.1999 р. № 291.

15. Постанова № 419 - Постанова КМУ «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності» від 28.02.2000 р. № 419.

16. Наказ № 1176 - Наказ МФУ «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів МФУ з бухгалтерському обліку» від 11.12.2006 р. № 1176.

17. Наказ № 1213 - Наказ МФУ «Зміни до деяких нормативно-правових актів МФУ з бухгалтерського обліку» від 19.12.2006 р. № 1213.

18. Спрощений План рахунків - Наказ МФУ «Про затвердження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку» від 19.04.2001 № 186.

19. Стельмащук А.М., Смоленюк П.С. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007 -- 528 с.

20. Сопко В.В.Бухгалтерський облік капіталу підприємства (власності, пасивів): Навч. посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2006. -- ЗІ2с.

21. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. - 2-ге вид. доповнене. - К.: Алерта, 2007. - 954 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4

МЕНЮ

Облік доходів від реалізації готової продукції ПП "Газель і К"

ИНТЕРЕСНОЕ